Від бомб з цивільних літаків до Залізного купола: історія Повітряних сил Ізраїлю

Ми запускаємо серію матеріалів, в яких розкажемо історії створення наймолодших повітряних сил світу. Герої першої історії – 75-річні IAF (Israeli Air Force). Починаємо з них, адже від 24 лютого 2022 року саме до ППО Ізраїлю найбільше апелювали українці, намагаючись знайти шляхи захистити своє небо. Але питання «чому Україна не може купити Залізний купол?», «коли в Україні буде ізраїльське ППО?» і ще безліч подібних зводяться до однієї відповіді – бо у кожної країни свій шлях і свої, особливі потреби. Розбираємося в потребах Ізраїлю від моменту проголошення незалежності та у рішеннях країни на кожну з них.

2023 рік. Повітряні сили Ізраїлю безкоштовно отримують від США три винищувачі п’ятого покоління F-35I Adir і готуються до отримання ще 25 літаків: нещодавно країна підписала угоду на поставку вартістю у три мільярди доларів, що буде профінансована американськими фондами допомоги. Такий авіашопінг зробить ізраїльський флот винищувачів п’ятого покоління F-35 третім за чисельністю у світі – більше тільки у США та Японії. При цьому ізраїльська версія винищувача має авіаційну електроніку розроблену місцевими компаніями та може нести ракети Python-5 та Stunner. І ми вже навіть не чіпаємо тему того, що збором інформації і плануванням авіаударів для цих пташок займатиметься штучний інтелект, який вже активно використовується у Повітряних силах Ізраїлю. До слова, станом на зараз авіафлот IAF налічує близько 650 літаків різних типів, які обслуговуються 34 тисячами військовослужбовців.

А тепер переносимось на 75 років назад.

1948 рік. В день проголошення Незалежності Ізраїлю 14 травня 1948 року, рівно за день до неминучої великої війни з Єгиптом, Єменом, Ліваном, Іраком, Саудівською Аравією, Сирією та Транс-Йорданією, повітряний флот новоствореної держави складався з близько 15 цивільних (!) літаків повітряного відділення «Шерут Авір», що дістався у спадок від єврейської підпільної армії. Вони були закуплені приватними особами і не були оснащені зброєю, тому авіабомби з них люди скидали вручну. Подейкують навіть, що основу цієї підпільної авіаційної ланки складали підлітки.

«Війна за незалежність розпочалася ще у 1947 році. На той час єврейське поселення було у підмандатній Великобританії Палестині, і у нього була своя невеличка авіаційна служба, що складалась з цивільних спортивних літаків Piper. Щоб розуміти, що таке єврейське поселення на той час – це було приблизно як УПА. Така собі підпільна держава в державі. Звісно що в них не було повноцінної авіації, тому бомби скидали з цих маленьких літачків вручну. Там були навіть не бомби, а гранати».

То як за 75 років Ізраїльські повітряні сили дійшли від скидання гранат з цивільних літаків до третьої армії світу за кількістю винищувачів п’ятого покоління і першої за темпами впровадження штучного інтелекту?

Повітряні сили «на вчора»

Ізраїлю, який в першу ж добу своєї незалежності чекав нападу з усіх боків, авіація потрібна була «на вчора», але сподіватися варто було хіба на диво. І диво сталося, бо рівно через 10 днів після проголошення незалежності, 29 травня 1948 року, новостворений флот IAF здійснив свій перший успішний бойовий виліт, зупинивши наступ єгиптян поблизу Ашдода.

Слід розуміти, що у ті часи американський держдеп суворо дотримувався Закону про нейтралітет, який забороняв продаж і постачання будь-яких видів озброєння воюючим країнам. Британський уряд теж запровадив ембарго на постачання Ізраїлю озброєння. Новостворена держава мала розраховувати тільки на власні сили, що вона і зробила: завдяки неймовірній ораторській майстерності і грубій прямоті головної на той момент закордонної емісарки Голди Меїр, нова держава отримувала пожертви на свою оборону від євреїв з США та усього світу. Це були чималі гроші, яких виявилось достатньо, аби за 18 днів сформувати першу в історії незалежного Ізраїлю ескадрилью.

«Ембарго Заходу поширювалось на усі країни Ближнього Сходу, але найбільше від цього страждав саме Ізраїль, бо у арабських країн вже були свої армії, вони мали де купувати зброю, а згодом її і зовсім почав постачати СРСР. На той час євреї були розпорошені по всьому світу і певна частина цих людей підтримувала сіоністську ідею утворення держави Ізраїль, вони ж і виділили гроші. Плюс, не слід забувати, що ізраїльське суспільство, коли була проголошена держава, жило дуже бідно. Всі гроші люди віддавали на захист країни. У 50-ті роки 30 відсотків ВВП йшло на оборонку. Ось і відповідь, звідки гроші: люди жили бідно, віддаючи все на армію, та й ті, що жили не бідно, теж багато давали на армію. На ці гроші й купували зброю та літаки».

За лічені дні до проголошення Незалежності і початку арабо-ізраїльської війни, 11 травня 1948 року, на авіаційну базу Ческе-Будейовіце у Чехословаччині прибула група добровольців, що складалась з пілотів США, Південної Африки та кількох етнічних євреїв. Вони мали освоїти місцеві літаки Avia S-199, що, по суті, були модифікованими німецькими легендами Messerschmitt, які ще кілька років тому вважалися флагманами Люфтваффе. Уряд Чехословаччини погодився продати ці літаки за космічні суми, в той час коли значно кращий американський літак коштував у десятки разів дешевше.

Новостворена еліта ВПС Ізраїлю почула про початок війни по радіо під час навчання і не гаяла жодної хвилини: перші кілька винищувачів одразу ж були розібрані, завантажені в транспортні літаки та вночі доправлені додому. У перший свій рік повітряні сили Ізраїлю формувалися в бойових умовах та в надзвичайно стислі терміни. По всій країні як на дріжджах росли авіабази, розроблялися бойові доктрини, закуповувалися нові літаки та створювалися професійні ескадрильї для їхнього освоєння. І навіть у таких божевільних умовах влада країни поступово почала звільняти іноземних добровольців, впродовж року повністю замінивши їх ізраїльськими пілотами.

Реактивна ера

У 50-х роках IAF почали реорганізовуватися з просто шаленими темпами. Вони розробили нову систему управління, в рази збільшили кількість розвідувальних операцій та поповнили свій флот британськими реактивними літаками Meteor.

У 60-х роках IAF все частіше почали проводити спільні операції з сухопутними силами, що значно розв’язувало руки як одним, так і іншим. Повітряний флот поповнився французькими реактивними винищувачами Mirage IIICJ – з 1961 по 1964 Ізраїль отримав 72 таких борти.

Як Ізраїль «заслужив» дружбу з США

Під час Шестиденної війни, 5 червня 1967 року, IAF знищила авіаційну потужність армій Єгипту, Сирії, Йорданії, Іраку та Алжиру. На той момент ізраїльські літаки були переважно французького виробництва, але бойове оснащення для них ізраїльтяни розробляли самостійно, враховуючи власні потреби: нові гіроскопічні цілі, спеціальні бетонобійні авіаційні бомби для руйнувань злітних смуг аеродромів та інші специфічні модифікації.

Літаки IAF за 6 днів зачистили не лише аеродроми своїх противників, а й геополітичні шляхи для співпраці з США, бо одразу ж після успішної операції американський уряд зробив ставку на Ізраїль як на головного стратегічного союзника на Ближньому Сході. А як бонус до свого тріумфу Повітряні сили країни отримали американські винищувачі третього покоління McDonnell Douglas F-4 Phantom II. Але за ці борти країна все одно платила повну ціну, адже повноцінна допомога від США почала надходити дещо пізніше.

Концерн IAI, «майже» свої літаки та інтеграція БпЛА

Ложку дьогтю в бочку славних успіхів IAF підкинула Франція. Після Шестиденної війни французький уряд ввів ембарго на постачання Ізраїлю зброї і зупинив постачання тридцяти Mirage V, які були заздалегідь оплачені Ізраїлем. Більше того, французи припинили постачання запчастин для ізраїльських Mirage IIICJt. Але ізраїльтяни знайшли дуже вишуканий спосіб обійти ці заборони.

Ще у 1953 році уряд Ізраїлю створив концерн Israel Aerospace Industries («Авіаційна промисловість Ізраїлю»), першочерговим завданням якого була модернізація авіатехніки та розробка власних літаків. І саме на початку 70-х років, після того, як геополітичні інтереси Ізраїля та Франції розійшлися, IAI випустила «власний» багатоцільовий винищувач-бомбардувальник «Nesher». І все б нічого, але сконструювали його на базі тихенько «запозиченої» ізраїльською розвідкою документації на французький винищувач Dassault Mirage 5. Більшість з них згодом була розпродана.

«Це була нормальна практика на той час. Зараз же Ізраїль має свій воєнно-промисловий комплекс. Тепер інші країни копіюють ізраїльські військові рішення. Іран, наприклад, має дуже схожі безпілотники. А в свій час, так, Ізраїль, намагаючись вижити, скопіював Mirage V і почав випускати літак під своєю назвою «Nesher», що означає «Орел».

Також на початку 1970-х років Повітряні сили Ізраїлю почали дуже активно застосовувати у своїй структурі БпЛА. І в цій галузі концерн IAI досяг нечуваних успіхів: за роки свого існування вони розрослися з примітивних мініатюрних безпілотників до обслуговування Боїнгів та розробки обладнання для космічних супутників з усього світу. Зараз у компанії працює понад 16 тис. людей, які генерують близько 3,3 мільярдів доларів на рік.

В середині 70-х Ізраїль отримав від США 58 винищувачів F-15, а вже на початку 80-х років IAF тільки те й робили, що ставили на вуха увесь світ: спочатку знищили ядерний реактор в Іраку, а потім спалили близько 100 сирійських літаків та в друзки розбили зенітні батареї в Лівані.

Залізний купол, або ППО, яке можна фоткати

У 1986 році Ізраїль підписав контракт зі США на дослідження протиракетних систем в рамках Стратегічної оборонної ініціативи (SDI) адміністрації Рональда Рейгана, але проєкт з новітнім ППО Ізраїлю заглох через відносно «спокійні» часи. Та вже через якихось п’ять років у ізраїльтян, знову ж таки «на вчора», виникла гостра потреба у ППО. Сталося це під час першої війни у Перській затоці, коли Ірак масовано випустив по Ізраїлю ракети «Скад». Повітряні сили просто не змогли впоратися з таким обсягом та інтенсивністю, тому потребували нових рішень. До речі, саме в той час ізраїльтяни вперше використали для захисту свого неба ЗРК «Петріот», але цього було замало. Відтоді розробка ППО Ізраїлю тривала невпинно, але універсальної системи для покриття усього неба над країною все ще не було.

У 2006 році, в розпал другої війни в Лівані, Хезболла випустила по Ізраїлю тисячі ракет, що призвело до масштабних руйнувань та загибелі десятків мирних жителів. Міністерство оборони мусило діяти негайно. Уряд виділив 811 мільйонів шекелів та уклав угоду з ізраїльською компанією Rafael та американською Raytheon на створення двох систем перехоплення ракет. Окрім того, США виділили на розробку системи 200 мільйонів доларів з перспективою її використання на своїй території.

Тільки у 2010 році Залізний купол успішно пройшов випробування і вже у квітні 2011 року вперше пройшов бойову перевірку, збивши ракету над містом Беер-Шева. Зараз Iron Dome є чи не найбільш розвинутою системою ППО у світі, а її ефективність перевищує 90%.

«Великий поштовх до створення Залізного купола дали масовані ракетні обстріли, які почалися в нульових. Хоч ці обстріли були нетривалими, було очевидно, що терористи нарощуватимуть свої можливості і стрілятимуть інтенсивніше. Сьогодні ми знаємо, що таке угрупування як Хізболла, що є практично проксі Ірану, має десятки тисяч ракет, в тому числі й серйозні балістичні ракети. Мова йшла, звісно ж, і до цього, але поштовхом стали саме масовані атаки. Дані про те, який відсоток у створенні Залізного купола на рахунку Ізраїлю, а який на рахунку США, засекречені. Єдине що відомо точно – США не раз виділяли дуже великі гроші на його виробництво. Інтерес США в цій установці дуже зрозумілий – зараз вони використовують її на своїх військових кораблях. Коли говорять про Залізний купол – це ж не тільки про ракети. Це ціла система, яка включає в себе потужні радари. Цими радарами й обладнують американські кораблі. Тобто, для Ізраїлю Купол – це захист громадян, для американців – розвиток технологій».

Батареї системи Залізного купола складаються з ракет-перехоплювачів, радіолокаційних радарів та систем управління, які аналізують, куди може влучити ворожий снаряд. Він «знає», які з ракет летять у житлові райони міста, а які можна пропустити, адже один залп ППО Ізраїлю в десятки разів перевищує вартість ракети противників.

Особливий підрозділ «Офек»

Раніше у IAF існувало два окремі підрозділи програмного забезпечення: «Йехіда-180» з 1959 року та МАМДАС з 1975 року. У 2005 році їх об’єднали у підрозділ «Офек», що з івриту означає «Обрій», який став таким собі надпотужним військовим IT-гігантом на службі у Повітряних сил.

Цей підрозділ займається плануванням, розробкою та обслуговуванням програмного забезпечення і ще безліччю важливих завдань для Повітряних сил. Тут відповідають за авіоніку для літаків, симуляторів, систем ППО Ізраїлю, розвідувальних систем, систем управління та контролю. Ще однією важливою складовою роботи комп’ютерних військ є розробка програмного забезпечення для управління кадрами, логістикою, освітою, ІТ-інфраструктурою та системою кібер-безпеки для Повітряних сил.

Більшість персоналу підрозділу – програмісти, які дуже тісно співпрацюють з абсолютно усіма родами військ. Ймовірно, саме на плечі цієї загадкової структури зараз лягла інтеграція штучного інтелекту в системи авіарозвідки та планування авіаударів, про які поки повідомляють тільки приховані джерела в структурі Повітряних сил. Але і це ще не все! «Офек» ще кілька десятків років тому почав самостійно (!) виводити на орбіту свої розвідувальні супутники, перетворивши Повітряні сили Ізраїлю в Повітряно-космічні.

«Офек» – це лінія розвідувальних супутників військового призначення. Нещодавно Ізраїль якраз вивів на орбіту нову модифікацію – «Офек 13». А перший «Офек» вивели на орбіту ще наприкінці 80-х. Тоді Ізраїль став, здається, восьмою країною світу, що змогла самостійно вивести на орбіту власний супутник. Останні моделі супутника мають обладнання з дуже якісним розширенням і дають Ізраїлю повну незалежність у розвідувальних даних. Розвідці не треба отримувати якісь дані від США чи інших країн-партнерів, бо вона має власні «очі» на орбіті. Саме тому ізраїльські Повітряні сили були перейменовані у Повітряно-космічні сили».

Цікаво, що обличчя та імена більшості людей в структурі Повітряно-космічних сил Ізраїлю суворо засекречені, адже від моменту заснування IAF і донині це найцінніший ресурс країни.

Історія розвитку Повітряних сил Ізраїлю підводить нас до вкрай примітивного і грубого висновку: найкращі зміни відбуваються у найгірші часи. Військові та цивільні євреї в Ізраїлі й поза його межами максимально ефективно об’єднувались задля захисту свого неба саме у найкритичніші для країни моменти.

Можливо, нам ніколи не отримати технічне забезпечення рівня IAF, але головний урок з досвіду Ізраїлю Україна вже перейняла: зараз ми усі єдині в бажанні та спробах захистити своє небо – від політиків, які домагаються отримання F-16 і до мільйонів українців, які своїми 20 гривнями закривають збори за дрони.

фото: twitter Israeli Air Force, Сергій Батоусов