Повітряні сили, яких немає. Чому Грузія розформувала ВПС і хто тепер захищає небо картвелів

Ми продовжуємо серію матеріалів про історії створення наймолодших Повітряних сил світу. Цього разу мова піде про 30-річну історію військової авіації Грузії.

Ця країна не просто має безліч спільних з нами уроків історії, а й буквально була і є нашою сестрою по зброї в боротьбі з росіянами: у 1993 році українці прийшли на допомогу картвелам в російсько-грузинській війні, а у 2014 ті приїхали допомагати нам виганяти ворогів з Донбасу. Зараз «Грузинський легіон» є одним з найбільших іноземних формувань, що захищає Україну.

Здавалося б, коли над Грузією десятки років нависає загроза повномасштабного нападу з боку країни-терористки, вона мала б кинути усі сили на захист свого неба та вдосконалення авіаційної потужності, але у 2010 році Повітряні сили країни просто розформували. Авіаційний парк, який був у країни на той момент перейшов під упорядкування Сухопутних військ у формі бригад авіації та ППО. Розбираємося, чому так сталося і чи справді Грузія не планує закуповувати новітні винищувачі.

Сакартвело, як і Україна, здобула свою першу незалежність у 1918, але побути вільною змогла тільки до 1921 року, бо далі картвели разом з нами на довгі 70 років опинилися в «тюрмі народів». Поновити незалежність вдалося тільки після розпаду СРСР у 1991 році, і на той момент Грузія лише починала формувати свою авіаційну потужність. Тільки 19 вересня 1992 року перші пілоти незалежної країни здійснили польоти на власних Су-25, а ця дата увійшла в історію як День військової авіації Грузії.

У 2014 році, коли росіяни вторглись на Схід України, грузини стали одними з перших, хто приїхав нам на допомогу. І цей жест був абсолютно очікуваним, адже у 1993 році, коли російсько-грузинська війна була у самому розпалі, українці були єдиними, хто прийшов на допомогу картвелам.

Командир «Грузинського дивізіону» Мамука Мамулашвілі чудово пам’ятає подвиг українців, бо тоді, будучи 14-річним сином офіцера грузинської армії Зураба Мамулашвілі, хлопець воював проти окупантів пліч-о-пліч з добровольцями УНА-УНСО. Коли юний воїн потрапив у російський полон, його посадили в одну камеру з грузинським пілотом.

«На момент відновлення незалежності, авіації у Грузії практично не було. Був завод у Тбілісі, який випускав деталі, там і робилися спроби відновити літаки, але успіхів було мало. З мого особистого досвіду: у 1993 році, коли я потрапив у полон, мене посадили в камеру до грузинського пілота. Його літак збила російська протиповітряна установка, парашут віднесло на територію ворога і ми з ним опинилися в одній камері. На той момент у нас на озброєнні було всього кілька СУ-25 та гелікоптери, яких було настільки мало, що їх тоді практично ніхто не бачив. У бригаді мого батька, наприклад, було лише кілька легких гелікоптерів. Та і збивати їх було досить легко, тому гелікоптери використовувалися мінімально. Пам’ятаю, що під час війни росіяни збили цивільний гелікоптер. Тоді загинули 80 людей. Не знаю, чи були вони всі всередині, чи він, падаючи, вбив людей, але цей спогад закарбувався, бо тоді всі про це говорили. Під час евакуацій у ті часи в гелікоптери набивалася безпрецедентна кількість людей».

Тихий порятунок

Перша масштабна рятувальна операція в історії українських Повітряних сил відбулась саме в Грузії восени 1993 року. Російсько-грузинська війна була у самому розпалі, а тисячі мирних грузинів змушені були покидати свій дім в Абхазії і рятуватися в горах, ризикуючи просто не дожити до наступного ранку через заморозки. І багато хто не доживав. Тодішній президент Грузії попросив президента України допомогти з евакуацією мирних жителів і той миттєво погодився. Але була одна умова – про це не говорили. Україна не хотіла псувати стосунки з Росією, але залишити людей в біді не змогла. З українських авіабаз через лічені години після політичного рішення вилетіли 17 гелікоптерів – у тій місцевості це був єдиний можливий транспортний засіб для евакуації. Жодна інша країна не погодилась допомогти, а самі картвели не мали містких гелікоптерів, аби забрати тисячі людей. А навіть якби мали – будь-який грузинський гелікоптер у небі був першочерговою ціллю для ворога. Українські екіпажі хоч і обстрілювалися, але жоден не був збитий чи критично пошкоджений. За 4 дні українці виконали 291 виліт та врятували від етнічних чисток понад сім з половиною тисяч грузинів. Окрім того, наші пілоти доправили близько 500 тонн гуманітарної допомоги. Українське суспільство змогло пишатися цим вчинком задовго після, адже тоді нашій тільки-но ставши Незалежною країні не пасувало йти наперекір росіянам.

«Президент Шеварнадзе (керував Грузією з 1992 по 2003 роки, – авт.) казав, що тоді він мав цілий список країн, до яких він звертався за допомогою. Україну він відклав на останній дзвінок. Усі йому відмовили і лише Кравчук погодився на цю операцію. Звичайно ж, про це не говорили публічно, тому що це прямо било по Росії, з якою Україна мала псевдо-дружні відносини. На питання, чому Україна погодилася, відповім так: коли я приїхав до вас у 2014 році, у мене ніколи до того не було досвіду спілкування з українцями, окрім як у 1993-му році, коли вони приїхали до нас воювати проти росіян. І це щось на генетичному рівні. Ми дуже схожі, і якби не українці, то ніхто інший нам не допоміг би».

Модернізація авіаційного парку

У 1999 році Грузія потребувала оновлення свого авіа-парку, але зробити це самостійно все ще не могла, тому на допомогу знову прийшла Україна: до нас на ремонт приїхали два бойові вертольоти Мі-14, три Мі-24 і два Мі-2. А в 2004 році Повітряні сили Грузії поповнилися 4 нашими штурмовиками Су-25, хоча купувалися ці борти в Македонії, якій Україна продала їх кількома роками раніше.

Окрім України, дуже важливу роль у формуванні Повітряних сил Грузії відіграла Туреччина. З 1999 по 2004 рік географічна сусідка картвелів покрила досить серйозні витрати на модернізацію Марнеульського військового аеродрому. Поміж тим, Повітряні сили Грузії отримали за програмою військової допомоги з Туреччини ще два гелікоптери UH-1H.

На початку в Грузії 2000-х розпочалось оновлення наявних СУ-25 до рівня Су-25КМ – за кілька років на Тбіліському авіазаводі модернізували п’ять таких штурмовиків.

У 2007 році, коли російська влада вкотре почала відверто погрожувати картвелам вторгненням, ті знову звернулись за підтримкою до Повітряних сил України – за рік у нас пройшли курс навчання 25 грузинських пілотів, які відточували навички на гелікоптерах Мі-8, Мі-24 та літаках Ан-2.

У серпні 2008 року російські окупанти знову вторглися на територію Грузії. Картвели потерпали від постійних авіанальотів ворогів, але не мали засобів для їх знешкодження. Хоч та війна була нетривалою, але принесла картвелам дуже гіркі втрати, у тому числі 20% території, яку окупували росіяни. Та якби не мужня боротьба грузинського народу і ще дещо, все могло бути набагато гірше.

Ось як згадував ці часи президент Грузії Міхеїл Саакашвілі в інтерв’ю Espreso.TV:

«Друга і основна причина, чому ми врятувалися – це допомога України (перша – самовіддана боротьба грузинів, – авт.). В Україні ми готували своїх воєнних спецалістів, Україна нам дала ППО, яке було абсолютно критичним у перші дні вторгнення, бо вони не змогли отримати критичну перевагу в перші дні. Україна дала нам системи «БУК» та «Оса» і, завдячуючи цим системам, ми збили 12 російських бомбардувальників, включно зі стратегічним бомбарадувальником ТУ-22 М3, який ніхто до тих пір не збивав».

Навіщо грузини розформували Повітряні сили

У 2010 році уряд Грузії прийняв абсолютно безпрецедентне рішення розформувати Повітряні сили і перевести свій авіапарк та авіаційний персонал у підпорядкування Сухопутних військ. На той момент Повітряні сили налічували майже півтори тисячі військовослужбовців, а на озброєнні знаходилися три штурмовики Су-25, сім Су-25К, два Су-25У, п’ять L-39, три Ан-2, три гелікоптери Мі-24В, два Мі-24П, дванадцять Мі-8Т і 5 UH-1H. Також країна підписала з Францією контракт на отримання двох гелікоптерів «Super Puma» у модифікації AS.332L1, які мала отримати у 2012-у.

«Я не можу оцінити це рішення як експерт в авіації, але, думаю, що ресурси були розподілені на інші, більш пріоритетні напрямки грузинської армії. Навіть зараз війна в Україні показала, що авіація в наш час не настільки ефективна, як під час Другої світової, тому що тепер є стільки механізмів протиповітряних систем, що навіть сучасні літаки стають безпорадними. Територія нашої країни дуже маленька, і нам справді більше підійдуть наземні системи. Я дуже довго перебуваю на війні і бачу, наскільки вразлива авіація. Особливо у випадку Грузії – це не є пріоритетним питанням. Нам обов’язково потрібні сучасні системи ППО, як і Україні, потрібна сучасна реактивна артилерія, як HIMARS».

У 2017 році грузинський уряд вирішив взагалі відмовитися від подальшої експлуатації радянських штурмовиків Су-25 і планував вкладати гроші у розвиток БпЛА та гелікоптерів. Начальник генштабу Збройних сил Грузії, генерал Володимир Чачибая пояснював це тим, що головні комплектуючі для цих штурмовиків родом з Росії, доступ до якої вже закритий, та і у випадку повторного нападу авіація картвелів буде безсила.

«Ми знаємо, що у разі агресії Росії шансів у нашої авіації немає, а з урахуванням просунутого розташування сил ППО Росії на територіях Абхазії та Південної Осетії буде достатньо 10 хвилин, щоб після зльоту збити будь-який наш літальний апарат, – казав Чачибая в інтерв’ю журналу «Арсеналі» у 2017 році. – Також і у разі неконвенційної загрози нам не знадобиться Су-25, ми зробимо акцент на БпЛА, які мають багато призначення».

Але з часом уряд Грузії дещо змінив свої пріоритети, бо вже у вересні 2022 року картвели представили свої відреставровані та повністю модернізовані Су-25, Мі-24, UH-1H та Ан-2. Роботи виконували на авіазаводі «Тбілавіамшені» силами місцевих фахівців, з чого можна зрозуміти, що картвели мають не лише засоби для модернізації, а й кваліфікованих інженерів та технічний персонал.

Що робить НАТО в Грузії

Ще у 2008 році на саміті НАТО обговорювали план дій щодо членства та подальшої інтеграції Грузії та України. На той час наші країни мали однакові шанси вступити до Альянсу, але обидві й досі виборюють це право. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг у 2015 році офіційно відкрив навчальний Штаб Альянсу в передмісті Тбілісі, одним із найважливіших досягнень якого є регулярні навчання країн НАТО на території Грузії. З моменту його відкриття в картвельці вже шість разів приймали в себе міжнародні навчання «Гідний партнер».

«США допомагали і допомагають, тому що Грузія показала свої наміри бути демократичною країною, – каже Мамука Мамулашвілі. – У нас був потенціал зробити цей прорив і ми його зробили. Була епоха безпрециндентних реформ, яких не було в жодній країні на території колишнього Радянського Союзу. Штати, як стратегічний партнер, підтримали цю ініціативу і намагалися допомогти. Це був природний процес. Грузинські війська, як не член НАТО, мали один із найбільших контингентів у миротворчих місіях Альянсу.

Те, що Грузія і Україна ще не в НАТО – зовсім не означає, що ми там не будемо. Україна на крок обігнала зараз нас на цьому шляху, бо Грузія має проросійський уряд. Незважаючи на риторику, що вони хочуть бути членами Альянсу, я не бачу жодних ознак цього – сьогоднішня політична ситуація не дає нам позитивних надій. Україна ж у прямій конфронтації з Росією, і їй буде досить складно зараз інтегруватись. Хоча, особливо зараз, її інтеграція могла б запобігти і можливій ескалації, і використанню ядерної зброї, і потенційній загрозі для Грузії з боку росіян. На жаль, наша держава не показала ту дружбу, яку мала б показати Україні, проте грузинський контингент зараз найбільший серед усіх іноземних добровольців, які борються за вашу незалежність».

Плани Грузії

У липні 2023 року Міністр оборони Грузії Юаншер Бурчуладзе відвідав Швецію, де зустрівся з генеральним директором місцевої оборонної компанії SAAB і обговорив питання майбутніх закупівель зенітних та протитанкових систем. І хтозна, чи акцент в обороні неба на наземних установках це справді модернове стратегічне рішення, чи принцип «нема лиха без добра», але, маємо визнати, що досвід Повітряних сил Грузії абсолютно унікальний.

«Не думаю, що Україна може винести якийсь урок з історії Повітряних сил Грузії, тому що в нас завжди була дуже мізерна авіаційна спроможність. Запозичити Україна точно нічого не може, але деяку пораду з нашої ситуації взяти може – сучасні системи ППО показують уразливість навіть найновіших літаків. Не знаю, які нові технології є у Заходу, але те, що Росія називала аналоговнєт, показало себе з найгіршого боку. Це найсучасніша війна, на якій мені довелося воювати і те, що я бачу зараз – авіація не така ефективна, якою була колись».

фото: Ministry of Defence of Georgia, Мамука Мамулашвілі