Як авіаційний одяг підкорив поп-культуру

17 грудня 1903 року на узбережжі Кітті-Гок у Північній Кароліні двоє чоловіків у класичних костюмах та файних картузах заклали початок розвитку світової авіації і увійшли в історію як перші пілоти, що підняли в небо керований літальний апарат з двигуном внутрішнього згорання. Коли брати Райт струснули пил зі своїх вишуканих костюмів й стали в один ряд з найвизначнішими пілотами усіх часів, навряд чи їх хвилювало питання спецодягу для польотів, адже керувати примітивною машиною на низькій висоті і короткій відстані було цілком зручно і в смокінгу.

Спеціалізований одяг для авіаторів створювався та удосконалювався паралельно з розвитком самої авіації. Вже через кілька десятків років після першого польоту на Кітті-Гок уявити собі пілота в костюмі у відкритій кабіні літака на чималій швидкості та висоті, де повітря опускається до мінусової температури, було практично нереально.

Що далі йшов технічний прогрес, то більше пілоти «обростали» спецодягом та аксесуарами: від теплих шкірянок до комбінезонів, спеціалізованих окулярів, авіаційних шапок, балаклав та іншого. Це були речі, які створювалися виключно для потреб льотчиків, але у різний час і в різні способи більшість цих речей перекочувала у масову культуру і тепер увесь світ ховається від сонця за склом окулярів авіаторів та кутається взимку в льотну шкірянку з овчини.

Отож, давайте розбиратись, чому авіаційний одяг став такими популярним в поп-культурі.

Шкіряна авіаційна куртка з овчини

Масивні авіаційні куртки з утепленням з’явились в авіації ще під час Першої світової війни через потребу захистити пілотів від вітру, дощу та холоду у відкритих кабінах. Американських пілотів почали одягати в такі у далекому 1917 році, але до класичної шкіряної куртки з овчини було ще далеко. Першими масовими льотними куртками вважаються моделі A-1 та A-2, але вони були недостатньо теплими та зручними: перша мала незручні застібки, що пропускали холод, а друга була й зовсім непристосована до морозів і не мала теплої підкладки. Саме тому, коли американець Леслі Ірвін, який подарував світу перший парашут, створив прототип дуже теплої шкіряної куртки B-3, вона миттєво стала найпопулярнішою серед авіаторів. Ці куртки шили з важкої овчини, що захищала від морозу і вітру, а крій був настільки простий і продуманий, що пілот чувся в ній добре навіть у найтіснішій кабіні. Вона мала блискавки на рукавах, які дозволяли добре припасувати рукавиці, надійний ремінь на талії і височезний комір, аби жодна частина тіла пілота не продувалась. Під час Другої світової війни куртка була настільки популярною, що її почали шити безліч субпідрядників у Європі, аби забезпечити потреби не лише пілотів Королівський повітряних сил, а й союзників.

Навряд чи Ірвін міг уявити, що ця «легкість» крою зробить його куртку настільки універсальною, що і через 90 років після створення така модель буде шалено популярною серед жінок і чоловіків у всьому світі.

Після Другої світової і з настанням Холодної війни авіація почала розвиватися шаленими темпами і кабіни пілотів, відповідно, ставали більш пристосованими до нормального функціонування пілотів. Потреба у спецзахисті видозмінилась і теплі куртки почали змінювати легкі бомбери та льотні костюми. Але перші прототипи льотних шкіряних курток не пішли в забуття, а потихеньку почали перекочовувати у Голлівуд та з’являтися на героях-бунтарях на кшталт молодого Марлона Брандо. Паралельно ці куртки пробралися на вулиці та стали ключовим атрибутом байкерів, більшість з яких були ветеранами і добре знали про особливості цього одягу.

Нейлоновий бомбер

Нейлонові льотні куртки – найвпізнаваніший елемент льотного одягу, який підкорив мільйони цивільних одразу ж після своєї появи на світ. Їх масове виробництво для армії США почалося у 1950-х роках з моделі MA-1: легкий нейлон робив її максимально зручною, резинки на комірі та поясі забезпечували вітронепроникність, синтетична підкладка допомагала зберігати тепло, а її помаранчевий колір слугував сигнальним маркером для рятувальних груп в разі авіатрощі.

Універсальну річ одразу «взяли на озброєння» робітники, бо нейлон був не марким, витривалим і захищав від негоди. Паралельно куртка стала популярною у різних субкультурах. У 70-х роках набувала популярності мілітарі-естетика, і саме льотний бомбер став головним атрибутом бунтарських образів і американських панк-рокерів, і британських скінхедів і безлічі інших субкультур. У 90-х роках слава бомберів підкріпилась всесвітньо відомими брендами на кшталт Levi’s та Adidas, які почали створювати власні моделі бомберів і продавати їх по всьому світу.

Льотний комбінезон

Перші льотні комбінезони з’явилися у міжвоєнний період через потребу захистити пілотів від холоду, вітру, бруду та пошкоджень, як альтернатива класичним важким льотним штанам з овчини на підтяжках. Перші комбінезони мали примітивний крій, але неодмінно шились з дуже цупкої тканини.

Згодом льотні комбінезони почали вдосконалюватись і деякі моделі, зокрема у пілотів RAF, мали навіть функцію електропідігріву. Ще наприкінці Першої світової австралійський пілот Сідні Коттон, який воював на Західному фронті, взяв собі за мету створити легкий костюм, в якому буде тепло навіть при низьких температурах. Сказав – зробив. Вже до початку Другої світової пілот створив революційний комбінезон «Sidcot» (названий на його ж честь, – А.Г.), головною «фішкою» якого була кількашаровість, що забезпечувала легкість та тепло. Різні його модифікації служили пілотам Королівських повітряних сил навіть задовго після війни.

На нових комбінезонах почали з’являтися кишені різних розмірів, які розміщували так, аби пілоту було зручно дістати з них будь-що під час польоту одним рухом руки. Але ключовим моментом модернізації був перехід на вогнетривкі матеріали.

З настанням Холодної війни та початком ери реактивної авіації льотні комбінезони стали прирівнюватись ледь не до космічних костюмів і з кожним роком нашпиговувались все новими і новими технологіями, зокрема обросли протиперевантажувальними та терморегулювальними системами.

В той же час класичні льотні комбінезони з цупкої бавовни почали просочуватись в «цивільний світ» і поруч зі світовими виробниками спецодягу на кшталт Carhartt, будівельники, авіамеханіки та ще безліч робітничих професій почали обирати саме «льотні» моделі комбінезонів, які тепер були доступними в масмаркеті та за усіма показниками якості не поступалися спецформі. А завдяки тим самим мілітарним субкультурам у 70-х та 80-х, а згодом і моді на утилітарний стиль, яка має місце і в наші дні, комбінезони й досі присутні як на подіумах, так і в закапелках великих і малих міст.

Штани карго

Карго штани з’явився в гардеробі британських військових якраз на порозі Другої світової війни, хоча початково вони створювались як штани суто для парашутистів. Зручні штани з величезними накладними кишенями миттєво завоювали популярність і вже під час війни їх носили різні роди військ, в тому числі пілоти та авіаційні техніки. Навіть у авіаційних комбінезонах почали з’являтися великі накладні кишені як на штанах карго. Головний атрибут таких штанів – міцнюча тканина та зручні і місткі кишені спереду. Саме ці якості дали їм друге життя у повоєнний час, адже після Другої світової штани карго стали незамінним атрибутом форми рятувальників, медиків, будівельників, сантехніків та ще безлічі професій. А ще стали у пригоді людям, які люблять активний й подекуди навіть екстремальний відпочинок. А щодо моди, то тут світову славу їм принесла не лише вулиця і субкультури, а й топові хіп-хоп виконавці, репери, актори і навіть топ-моделі, які потрапляли в об’єктив папараці чи навіть з’являлися в цих штанах у кліпах.

Окуляри «Авіатори»

Ще у 1936 році відома й донині компанія Bausch&Lomb створила спеціальні окуляри для Повітряних США: треба було захистити очі пілотів, що літають понад хмарами і бачать сонце набагато ближче, ніж звичайні люди. Під час висотних польотів вони страждають від сліпучого сонця навіть тоді, коли на землі мряка, сніг чи дощ.

Спеціальні окуляри мали легку металеву оправу і краплеподібні скельця зеленого відтінку, що захищало очі від ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання. Ще до Другої світової війни ця ж компанія зареєструвала бренд Ray-Ban та почала продавати свою модель Aviator цивільним у всьому світі. Згодом вони почали з’являтися на кінопостерах з Голлівудськими зірками, але справжній зірковий час прийшов після виходу культового фільму «Top Gun» (1986), де Том Круз та чи не увесь каст стрічки носили класичні окуляри Aviator.

Авіаційна шапка

І наостанок. Якщо ви думали, що шапка-вушанка – це щось суто «совкове», то давайте будемо разом розвіювати цей міф. Почнімо з самісінького початку. Прототипи дуууже теплих шапок, які закривають вуха, існували сотні років тому та в різні часи були популярними і у кочових народів середньої Азії, і у скандинавів, і ще у безлічі народів, які мали суворі зими.
Дещо схоже було і в авіації, але значно зручніше і технологічніше. У період зародження світової авіації шкіряні шапки, які закривали вуха пілота, були незамінним атрибутом кожного польоту, адже кабіни були відкритими, а завдяки технічному прогресу літати доводилось щоразу вище і швидше.

Шкіряна шапка захищала голову від холоду, вітру і шуму, при цьому дозволяла пілоту залишатись рухливим і спокійно крутити головою куди заманеться. До шкіряних «вушанок» припасовувались гарнітури для радіозв’язку, навушники та ремінці для окулярів, а для кращого захисту під неї можна було вдягти балаклаву. Технічний прогрес витіснив авіаційні шапки з ужитку пілотів, але дещо видозмінені варіанти досі мають попит серед цивільних, які спокійно можуть послати на болота того, хто назве їхню шкіряну шапку «совєцькою ушанкою».