Чи вірите ви, що можна впасти з понад 10 000 метрів без парашута і вижити? Або врятуватися під час падіння літака в горах, пережити в ньому сходження лавини, а потім ще кілька місяців жити у салоні фюзеляжу? А як щодо посадки багатотонного авіалайнера з 150 пасажирами на воду без жодної жертви?
Розповідаємо п’ять історій зі світу авіації, де дива відправили в нокаут закони фізики.
Стюардеса Весна Вулович – єдина людина у світі, що вижила, впавши з висоти 10 160 метрів без парашута. Це сталося 26 січня 1972 році в небі над Чехословаччиною, коли авіалайнер McDonnell Douglas DC-9-32 Югославської авіакомпанії JAT вибухнув через бомбу, закладену в салоні. Плановий рейс JU367 за маршрутом Стокгольм-Копенгаген-Загреб-Бєлград обірвався на 46 хвилині після вильоту з Копенгагена: з 28 людей, що знаходилися на його борту, вижила лише одна дівчина – 22-річна стюардеса Весна.
Її затиснуло у хвостовій частині літака, яка зачепилась за дерева, а потім приземлилась на снігову подушку. Стюардеса отримала численні травми, зокрема перелом обох ніг, тазу, ребер і важку травму черепа, але її стан до прибуття медичних служб зміг стабілізувати місцевий лісник, який першим прибув на місце катастрофи – під час війни він був німецьким військовим лікарем.
Вулович на кілька днів впала в кому, далі довгий час була в реанімації і майже рік не могла ходити. Але, як тільки вона стала на ноги, їй знадобилося всього пів року, аби просити свою авіакомпанію повернути її на роботу. Через стан здоров’я дівчині відмовили в роботі саме стюардесою, але надали роботу в офісі авіакомпанії.
Після інциденту дівчина потрапила до Книги рекордів Гіннесса і стала світовою знаменитістю. Ця історія довгі роки регулярно вигулькувала у ЗМІ і навіть зараз, коли Весни вже немає, на YouTube час від часу з’являються нові ролики зі стюардесою, що народилася в сорочці.
Взимку 2009 року Airbus A320-214 авіакомпанії US Airways, що виконував рейс Нью-Йорк-Сіетл, всього через півтори хвилини після вильоту з аеропорту Ла Гвардія зіткнувся зі зграєю птахів, які вивели з ладу одночасно обидва двигуни.
Командир літака Чеслі Салленбергер мав лише кілька секунд на прийняття рішення, тому вирішив негайно приводнитися на річці Гудзон, аби не ризикувати життям 150 пасажирів. Екіпаж без проблем зміг посадити авіалайнер на воду і бортпровідники негайно почали евакуацію. Усі пасажири покинули літак всього за три з половиною хвилини. Температура у той день становила +6°C, але через вологість відчувалась як -11. Та жодному з пасажирів не довелося чекати на порятунок у воді, бо люди чемно і щільно розмістилися на крилах літака та надувних трапах, що слугували плотами.
Капітан покинув салон літака останнім. Зі 155 людей, які були на борту, 83 отримали травми і тільки 5 з них серйозні.
Під час розслідування авіакатастрофи пілота Салленбергера звинувачували в тому, що він пішов на необдуманий ризик, бо екіпаж міг би посадити літак в одному з найближчих аеропортів. Комісія дійшла до цього висновку після відтворень ситуації на симуляторі, але на симуляторі у командира було 20 секунд на прийняття рішення, а в реальності Салленбергер мав всього 5. Капітан зміг довести, що в тих умовах він прийняв єдине правильне рішення. Згодом комісія визнала його вчинок героїчним, у той час як для суспільства він вже був героєм з самого моменту посадки.
У 2016 році Клінт Іствуд зняв фільм «Саллі» з Томом Генксом та Аароном Екгартом у головних ролях.
Восени 1978 року літак Fairchild FH-227D з регбійною студентською командою «Old Cristians» відправився на турнір з Уругваю в Чилі: з 45 людей на борту більшість були віком від 17 до 21 року, решта – члени їхніх родин, персонал та екіпаж.
Над Андами літак потрапив в зону турбулентності і його двічі кинуло вниз у повітряних ямах. В якийсь момент пасажири побачили схили гір прямо під фюзеляжем і вже за лічені секунди літак врізався одну з вершин Анд. Під час удару літак втратив хвостову частину і сильно пошкодив ніс – деяких пасажирів разом з кріслами вирвав з салону потік повітря, ще частина загинула від травм при ударі. В авіакатастрофі загинуло 12 людей, включно з пілотами.
Літак впав у засніженій місцевості на висоті в понад 3 500 метрів. І хоч на його пошуки відправили розвідувальні літаки, розгледіти білий фюзеляж з неба було практично неможливо.
Пасажири облаштували укриття в салоні пошкодженого літака, загородивши відірвану частину валізами.
На 11 день після катастрофи вцілілі вже не мали що їсти і втратили останню надію на порятунок – з маленького радіоприймача вони почули, що їх офіційно вважають загиблими і пошукова операція припинена. А через кілька днів сталась ще одна катастрофа – вночі з гори зійшла лавина, яка в один момент вбила 8 людей. Ще троє померли згодом від отриманих травм.
Втративши надію на швидкий порятунок студенти пішли на радикальний крок і вирішили їсти спочатку тіла загиблих пілотів, а потім і своїх загиблих друзів, аби вижити.
Хоч вцілілі і робили спроби вибратися з пастки гір, але жахливий холод і відсутність спорядження щоразу повертали їх назад до літака. Тільки навесні лідер команди Нандо Паррадо та його друг Роберто Канесса провели в дорозі понад тиждень і змогли дістатися до річки, де зустріли чилійського фермера.
Команду, яка провела у розтрощеному фюзеляжі літака 72 дні, було врятовано.
У 1993 році на основі спогадів учасників авіакатастрофи Френк Маршалл зняв фільм «Живі» (англ. Alive) з Ітаном Гоуком у головній ролі.
Хоч подія на аеродромі Сент-Августин і не могла спричинити численних жертв, бо маленький літачок міг приземлитися і на живіт, але через відоме у світі авіації фото журналіста Філа Уітла ми не можемо пропустити цей випадок.
Пілот Скотт Гордон здійснював короткий тестовий політ, в той час як на землі його чекав напарник Джим Мозер, з яким вони мали цим самим літаком вирушити у триваліший політ над Флоридою. При спробі посадки Гордон зауважив, що має проблеми з шасі – права стійка наглухо застрягла.
Поки Гордон намотував кола над аеродромом, Мозер намагався вирішити проблему з землі. На розвідку послали літак з техніком, який мав визначити, чи можна вирівняти стійку вручну, і він підтвердив, що це можливо. Спочатку планувалося, що літак має сісти за допомогою бортової вантажівки, яка підтримуватиме праве крило, але через вітер і малу швидкість вантажівки план провалився.
Якби літак сідав без правої стійки, він би зазнав сильних ушкоджень, і життя пілота було б під загрозою. Тому, попри всі дії колег Гордона, на землі літак вже чекали пожежні бригади та медики.
Коли план з вантажівкою провалився, Мозер пригнав на злітну смугу найшвидший автомобіль, який був на той момент на території аеродрому – власну Audi. Пілот взяв з собою двох механіків і розігнав автівку до 150 кілометрів на годину, щоб зрівнятися зі швидкістю літака. Коли Гордон опустив літак максимально низько над машиною, механік Джо Ліппо, якого тримав другий механік Рет Редфорд, вигулькнув з люка автомобіля і вхопився за застряглу стійку шасі. Йому вдалося силою вирівняти стійку.
Літак зробив ще одне коло і успішно зайшов на посадку, після чого пілот своїм ходом вирулив його на платформу для ремонту шасі.
Восени 1962 року пілот-випробувач Джордж Ерд, який працював на британську авіакомпанію De Havilland, змушений був на мінімальній висоті катапультуватися з винищувача Lightning F1. Це сталося прямо над аеродромом, коли літак заходив на посадку і в нього загорівся двигун, пошкодивши хвостову частину
В момент катастрофи за ситуацією спостерігав фотограф Джим Мідс. Коли літак падав, він був у полі поруч з аеродромом разом зі своїми дітьми, яких спеціально привіз подивитися на польоти. Джим зробив знімок пілота, який летить догори ногами з нерозкритим парашутом і літак, що падає на землю поряд.
Пілот впав на теплицю, в якій вирощували помідори. Він пробив дах, що дозволило йому замортизувати падіння і вижити. Джордж зламав обидві ноги та стегно, але після одужання зміг навіть повернутися до польотів.
Ми збираємо файли cookie для кращого діалогу з вами Детальніше.
Використовуючи цей сайт, ви погоджуєтесь з цим
Дякуємо
Підписка на статті
Акції, знижки, пропозиції
2210
